Православний календар



Жовтень

8 жовтня – Преставлення преподобного Сергія Радонезького

Сергій Радонезький – найбільший подвижник землі Руської. Вважається покровителем учнів.

9 жовтня – Преставлення апостола Іоанна Богослова

Іоанн Богослов – один з улюблених учнів Ісуса Христа. Богословом церква назвала святого за одкровення, які завдяки йому пізнав світ.



14 жовтня – Покров Пресвятої Владичиці нашої Богородиці


Велике свято, в основу якого покладено переказ про появу святому Андрію Юродивому Божої Матері у Влахернському храмі в Константинополі, в якому зберігалася риза Богородиці.


19 жовтня – пам'ять апостола Фоми

День пам'яті одного з дванадцяти апостолів Ісуса Христа.


26 жовтня – Іверської ікони Божої Матері

Іверська ікона Божої Матері – православна ікона Діви Марії з Немовлям, шанується як чудотворна. Оригінал зберігається в Іверському монастирі на Афоні. З часу чудесної появи ніколи не залишала Святу Гору.

28 жовтня – Ікони Божої Матері "Спорительниця хлібів"

"Спорительниця хлібів" – чудотворна ікона Богородиці, шанована в православ'ї. На іконі Богородиця зображена сидячою в хмарах, а її руки розпростерті на благословення поля зі снопами і квітами. Ікона була написана в 1890 році, який в Калузькій губернії виявився голодним, з благословення святого Амвросія Оптинського.

31 жовтня – пам'ять апостола і євангеліста Луки

Лука – апостол від сімдесяти, сподвижник апостола Павла, святий, шанований як автор одного з чотирьох Євангелій і Діянь святих апостолів. Був лікарем, знавцем права, супроводжував апостола Павла в якості юриста. Вважається першим іконописцем і святим-покровителем лікарів і живописців.




КВІТЕНЬ

Благовіщення Пресвятої Богородиці


Свято Благовіщення одне із найбільших весняних свят. Слово "Благовіщення" означає добру, радісну звістку про те, що почалось звільнення роду людського від гріха і вічної смерті. Архангел Гавриїл був посланий Богом в місто Назарет до Пресвятої Діви Марії і повідомив, що Господь обрав її бути Матір'ю Божою. Ангел з'явився в будинок праведного Іосифа, коли Марія читала Священне Писання, і сказав: "Радуйся, благодатна! Господь з тобою! Благословенна ти між жонами". Далі ангел повідомив, що Марія народить сина і має назвати його Ісусом. Марія відповіла, що вона раба Господня і хай буде так, як хоче Бог.
В церкві в цей день святять проскури, а господарі в Україні випускають із хлівів тварин, щоб чули  весну.
На Благовіщення дівчата біля  церкви танцюють  перший весняний хоровід - "кривий танець". Якщо на Благовіщення дівчина, йдучи по воду, знайде квітучий первоцвіт — цього ж року вийде заміж. А та, яка хоче стати гарнішою, має налити в миску холодної води, пустити плавати первоцвіт (пролісок) і вмитися цією водою.
Кажуть, що на Благовіщення птахи гнізда не в’ють і не несуться. «Благовіщенське яйце під курку не кладуть». Вважається, що від Введення до Благовіщення треба дати землі відпочити. У це свято особливо грішно працювати на землі. На Благовіщення Господь «благословить усяке дихання», і після цього дня можна розпочинати роботи в полі, все буде добре рости, квітнути й колоситися.
Існують наступні народні прикмети:
Яка погода на Благовіщення, така і на Великдень.
Якщо 7 квітня ще лежить на дахах сніг, то і на 1, і на 6 травня він у полі буде.
Який цей день - такий і кінець місяця.
Якщо на Благовіщення сонце сходить на чистім небі, то весна рання, якщо в полудень - середня, якщо ясно ввечері - пізня.
Якщо 7 квітня сонце світить до обіду, а потім ховається за хмари, кукурудза буде рання, коли ж навпаки: визирає з-за хмар тільки після обіду, то кукурудза буде пізня. Якщо ж того дня взагалі буде хмарно, негода, то кукурудза не вродить.
Ніч проти Благовіщення: якщо вона тепла, то весна буде дружна; якщо за ніч мокрий рушник висохне надворі - рік буде врожайний, якщо наполовину висохне - на середній урожай, а якщо залишиться мокрим чи замерзне - буде мокре літо.
Якщо на Благовіщення дуже тепло, то на Великдень буде холодно.
Благовіщення без ластівок - холодна весна.
Якщо з'являться жаби і зникнуть, то стільки ще буде холодно.
На Благовіщення гарна погода - гарний врожай.
Якщо ввечері зоряно, то вродять коноплі.
Якщо на Благовіщення летить сніг - літо неврожайне.
Якщо на Благовіщення півень на порозі нап'ється, то на Юрія (6 травня) віл напасеться.

Вхід Господа в Єрусалим

В останню неділю Великого Посту Церква святкує урочистий вхід Ісуса Христа до Єрусалима. А напе­редодні, в суботу, велике чудо сотворив Господь у Віфанії — воскресив мертвого Лазаря, який уже чоти­ри дні лежав у гробі. Більшість людей повірила в чу­до й чекала Ісуса в Єрусалимі до свята Пасхи. Началь­ники ж іудейські, фарисеї і книжники, сповнені злості і заздрості, вирішили убити Ісуса Христа. Вони відда­ють розпорядження знайти того, хто Його їм видасть.
Відаючи, яка доля чекає на Нього в цьому місті, Господь не змінює свого наміру. Ісус разом з учнями вирушає до Єрусалима на свято Пасхи. Наблизившись до міста, де, як Він знав, на Нього чекали страждання і смерть, Господь наказав двом своїм учням: «Ідіть у село, яке перед вами; увійшовши до нього, знайдете прив’язане осля, що на нього ніколи ніхто не сідав із людей. Відв’яжіть його і приведіть. Коли ж вас хто за­питає: «Навіщо відв’язуєте?», відкажіть тому так: «Господь потребує його» (Лк.19. 30-31).
Вони виконали це Його прохання і привели осля. Постеливши свою одежу на осля, посадили на нього Ісуса. По дорозі Його зустрічало багато народу. Люди з пальмовим гіллям виходили до Нього й вітали: «Осанна! Благословенний, хто йде в Ім’я Господнє! Цар Ізраїлів».
Як відомо, кінь є символом війни, бо на війну воїни колись вирушали на конях, а осел є символом миру, бо він надто повільний і придатний лише для роботи в мирний час. Коли цар повертався з військового похо­ду, то звичайно їхав на коні. Іудеї чекали царя-завойовника, але Христос в’їхав до Єрусалима верхи на ослі, мирній тварині. І вся проповідь Ісуса Христа бу­ла про царство миру і любові між людьми, яке від землі веде до вічності.
Люди думали, що Ісус Христос прямує до Єрусали­му, щоб стати царем, тому й зустрічали Його вигука­ми, якими завжди вітали царів. А коли увійшов Він до Єрусалима, то завирувало місто, питаючи: «Хто Цей?» Люди ж казали: «Цей є Ісус, Пророк з Назарету Галілейського». Коли ж Він, наближаючись, побачив місто, то заплакав за ним і провістив: «О якби ти хоч цього дня пізнало, що потрібно для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це. Бо прийдуть на тебе ті дні, і твої вороги валом тебе оточать, і обляжуть тебе, і стиснуть тебе звідусюди. І зрівняють з землею тебе, і поб’ють твої діти в тобі, і не позоставляють каменя на камені, бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх» (Лк. 19, 41-44).
І увійшов Він у храм, повиганяв з нього торгашів, кажучи до них: «Дім Мій — дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбійників». Кожного дня Він у храмі навчав. А первосвященики, книжники, фарисеї замиш­ляли, як Його вбити, але не могли нічого вдіяти, бо всі люди горнулись до Нього і слухали Його.
На Україні напровесні починає цвісти лише верба, тому у день славного входу Ісуса до Єрусалиму Церква святкує Цвітну, або Вербну, неділю, в яку освячують у церкві гілочки з лози або верби і роздають людям. Вербу святять в церкві під час святкового богослужіння. Після читання Євангелії священик здійснює кадіння верби благоуханним фиміамом, читається молитва і окроплюються гілки святою водою.
Звичай святити вербу — дуже старий, бо вже в Ізборнику (1073 р.) згадується «Празндникь Вербьньї». Згадує про вербу і Данило Паломник (1095-1103рр.), що відвідав Єрусалим і там бачив «древіе много по брегу Йорданову превисоко, яко вербіє есть и подобно».
Тропар свята: Загальне воскресіння перед Твоїм стражданням запевняючи, з мертвих воскресив Ти Лазаря, Христе Боже. Тому і ми, як ті діти, несучи знамена перемоги, виголошуємо Тобі, переможцеві смерті: спасіння в небі, благословенний Той, Хто йде в ім’я Господнє .
Вербове дерево мало і має для українців велике значення, адже в давнину в часи язичництва верба була символом Всесвіту і вважалася священним деревом і тому зберегла до цього часу численну символіку. «Верба, як уже зазначалось, у прадавній релігії наших предків символізувала організовану ділянку Всесвіту, тобто Галактику (Чумацький шлях), отже й Сварога, Берегиню, Дерево життя (Райське дерево). Донедавна на традиційному українському подвір’ї вербу висаджували біля хати так само обов’язково, як і калину» . Тому з давніх давен в Україні є досить відомою приказка: «Без верби і калини немає України».
Відомості про вербу можна знайти і в Святому Письмі. Зокрема в книзі Левіт 23.40, в Псалмі 136,2, Ієзекіїля 17.5.
Як вже було сказано, що верба, як символ збереглася і в християнстві і їй присвячена 6 Неділя Великого Посту це Вербна неділя. Ця назва пішла від того, що юдейський народ з фініковими пальмами, які носять назву єрусалимської верби так званої «іви» – зустрічав Ісуса Христа за 6 днів до хресної смерті, це свідчить євангелист Іоан Богослов в своєму євангелії .
Прийнявши християнство український народ зберіг благочестиву традицію освячення верби, але з своїми особливостями. Після освячення народ злегка вдаряє один одного і промовляє слова, які в різних регіонах промовляються по різному. Професор Степан Килимник наводить декілька:
«Не я б’ю, верба б’є,
За тиждень Великдень!
Будь здоровий як вода,
Будь багатий як земля!»
Або:
«Не я б’ю, верба б’є,
За тиждень – Великдень!
Не вмирай, не вмирай,
Великодня дожидай!».
Або:
«Не я б’ю, верба б’є,
За тиждень – Великдень!
Недалечко – червоне яєчко!»
Або таке: «Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!»
Бити свяченою галузкою верби, звичай ще дохристиянський: він має на меті передати тому, кого б’ють творчої розбудженої енергії та здоров’я» .
Вербою б’ють, щоб здорові , веселі та багаті були, дітей, щоб були сильні та добре росли та сприймали життєву силу весни. Верба – символ весни, символ духовного відродження. Вона ховає в собі листя, але ще не випускає його, і тим дає зрозуміти нам, що наша радість від свята Входу Господнього в Єрусалим, або як в народі кажуть Вербної неділі неповна, що це тільки початок великої пасхальної радості.
В народних повір’ях верба має важливе значення. Можливо це тому, що вона одна із перших розвивається і оживляє, даючи перші пушисті котики, які за віруваннями деяких людей являються цілющими засобами від багатьох недуг. Досить поширеним явищем в наш час є те, що люди після освячення ковтають вербові котики, щоб не боліло горло.
«Верба має велике значення в народній медицині. Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горілку настояну на її листі, п’ють проти шлункових захворювань» 
Верба є улюбленим деревом українців. «Вербою в давнину обсаджували криниці та водоймища, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була «пригожа та здорова». Це роблять і до теперішнього часу . Але найбільше значення народ надає свяченій вербі. Після освячення вербу садять на городі на щастя молоді і коли верба приймається, то дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться і будуть здорові. Існує повір’я коли зберігати освячену вербу за образами, то вона відвертає бурю, громовицю та охороняє хату від злих сил. Гілкою освяченої верби на Юра (6 травня ) вперше виганяють худобу в поле, на пасовище, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була і плідна, і щоб була у тілі. Вербою в давнину відводили грозові хмари – кивали вербою свяченою в бік хмар і відводили громи і град. Сухою торішньою вербою розпалювали піч під великодні баби -паски. У багатьох місцевостях освячену вербу клали покійникові в домовину» 
Свячена верба є нагадуванням нам про вічне життя , яке дарував нам Христос.
Як було сказано, освячена верба користується великою пошаною серед народу: «Гріх ногами топтати свячену вербу, а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб боронь Боже під ноги не потрапило». Але зовсім інакше ставлення було в народі до неосвяченої верби: «Верба не дає жодного плоду. Тому вона стала символом не плідності. «Грушки на вербі» – це небувальщина, вигадка. «У нього на вербі грушки ростуть» – кажуть про людину, що оповідає неймовірні речі. Сюди й відносяться приповідки: «Гарбуза наїсися, на вербу подивися ,то зараз знову будеш голодний». Проте «ховатися під вербами», що дають добрий, але небезпечний захисток, значить вести розпусне життя. Тому верба робиться і символом небезпечного, чи незаконного кохання. Тому й Шевченко писав: «Не стояла б до півночі з милим під вербою» 

Світле Христове Воскресіння Великдеь.


Великдень — дуже важливе свято, чия історія сягає сивої давнини. Існують численні традиції, звичаї та прикмети на Великдень. Цього року православні християни святкують воскресіння Христа 19 квітня.
До православного Великодня готуються протягом 7 тижнів, які також називають Седмицями, і супроводжуються вони Великим Постом. Саме стільки часу, згідно Біблії, Ісус провів у пустелі. Останній тиждень перед Великоднем — найурочистіший, і знаменується багатьма древніми традиціями. Його називають Страсною Седмицею або Великим тижнем. Кожен із 7 днів тут чимось вирізняється, і найбільш важливими перед неділею є Чистий четвер та Страсна п’ятниця.
Чистим четвер зветься через те, що православні християни прагнуть духовного очищення, аби бути готовими прийняти таїнство, встановлене Христом. Символічна та духовна чистота проявляється й через фізичну. Також цей день пов’язаний із древніми слов’янськими обрядами купання, що побутували іще за язичництва.
В наші дні більшість християн обмежуються купанням у комфортних домашніх умовах, за народним віруванням слід провести ритуал до світанку. Також цього дня прибирають оселю від і до.
У Страсну п’ятницю традиційно в церквах виносять плащаницю (символічну тканину, що в  неї було загорнути тіло Ісуса, зняте с хреста). Це — день скорботи, коли не можна розважатися і бажано навіть не їсти та не пити.
У ніч Воскресіння Христа після богослужіння віруючі святять паски, яйця та решту традиційних страв, отримуючи таким чином від церкви дозвіл на споживання скоромних блюд.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу